Слово “контроль”, як і слово “влада”, породжує перш за все негативні емоції. Для багатьох людей контроль означає перш за все обмеження, примушення, відсутність самостійності і т.д. – словом все те, що прямо протилежне нашим уявленням про свободу особи. Саме через це контроль відноситься до функцій управління, суть яких трактується невірно.

Контроль – це процес забезпечення досягнень організацією своїх цілей. Цей процес складається з встановлення стандартів, вимірів фактичнодосягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якощо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Керівники розпочинають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли організація сформулювала цілі завдання. Контроль є невід‘ємним елементом самої суті будь-якої організації, бо ні планування, ні створення організац2ійних структур, ні мотивацію не можна розглядати в відриві від контролю.

1. Місце управлінського обліку в загальній системі спеціальних учбових (навчальних) дисциплін.

2. Міжнародна практика виділення управлінського обліку із загальної системи бухгалтерського обліку.

3. Управлінський облік в інформаційній системі підприємства та в системі управління.

Управлінський облік – це галузь (область) знань, котра необхідна кожному, хто займається підприємництвом. Менеджер несе відповідальність за виконання цілей, поставлених йому адміністрацією або засновниками підприємства. Результати діяльності менеджера багато в чому залежать від інформації, котру він використовує для планування, контролю і регулювання управлінської діяльності і прийняття рішень.

Значення цієї дисципліни полягає в тому, що вона дозволяє системно розглянути всередині підприємства питання оперативного планування, контролю і обліку окремих видів діяльності. Основним критерієм дієвої системи є ефективне управління фінансовими і людськими ресурсами, а управлінський облік забезпечує для цього необхідний механізм.

Порядок приймання, зберігання, використання та обліку грошових коштів у касі підприємств і організацій усіх форм власності регламентується Порядком ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02.02.95 № 21 у редакції постанови Національного банку України від 13.10.97 № 334 з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами Правління Національного банку України від 22.05.98 №206; від 19.01.99 № 16, від 04.01.2000 № 3.

Згідно з зазначеними нормативними актами підприємства та індивідуальні підприємці (суб'єкти підприємницької діяльності) зобов'язані зберігати свої кошти на поточному та інших рахунках в установах банків. Згідно з постановою Правління Національного банку України № 473 суб'єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати розрахунки між собою (крім тих, що мають податкову заборгованість), а також з фізичними особами - громадянами як в готівковій, так і безготівковій формі, як за рахунок коштів, одержаних в банку, так і за рахунок виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) та інших касових надходжень. Готівкова виручка та Інші касові надходження можуть використовуватись суб'єктами підприємницької діяльності (які не мають податкової заборгованості) в необхідних розмірах для забезпечення своєї статутної і господарської діяльності, у тому числі на оплату праці і виплату дивідендів (доходів).

Фінансові результати за видами торговельної діяльності (оптова торгівля, роздрібна торгівля, громадське харчування) повинні визначатись окремо. Це пов’язано в першу чергу з необхідністю визначення їх рентабельності та ефективності, а також пояснюється застосуванням різних облікових цін на товари.

На підприємствах роздрібної торгівлі та інших підприємствах торгівлі, що обліковують товари за продажними роздрібними цінами, валовий дохід створюється за рахунок торговельної націнки на реалізовані товари. В кінці місяця по підсумку торговельних операцій за звітний місяць ці підприємства визначають і відображають в обліку суми торговельних націнок, що відносяться до реалізованих товарів.

Згідно з пунктом 5 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість від 1.07.97 р. № 141 зі Змінами і доповненнями до неї від 17.10.97 р. № 218 (далі Інструкція) торговельна націнка і податок на додану вартість на товари мають обліковуватись на рахунку 42 «Торговельна націнка», субрахунок 1 «Товарні надбавки».

У 2000 році в Україні здійснюється реформування бухгалтерського обліку на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що відповідають вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам. Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, затверджені План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Названим наказом встановлено, що План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про його застосування запроваджуються підприємствами та організаціями у 2000 році з дати, визначеної розпорядчим документом керівника підприємства, організації.

Діяльність підприємств громадського харчування на сьогодні майже не відрізняється від буднів інших суб’єктів господарювання – спроба вирішення проблем з оподаткуванням, відсутність реального прибутку, залежність від платоспроможного попиту та інше. Проте певною особливістю громадського харчування є величезна (у порівнянні з “чистою” торгівлею) витратомісткість, яка практично коливається на рівні виробничих промислових підприємств (мається на увазі одиниця продукції). Ця особливість ще й обтяжена пострадянською системою управління, коли один фахівець планує, бухгалтер – обліковує, контролюючі органи – перевіряють, а менеджер – або регулює план, або “виробляє стимули” для об”єкта управління.

Розбудова держави привела до відповідного краху цієї жорстко детермінованої системи. Тому персонал управління підприємством громадського харчування залишився перед вибором, чим конкретно слід займатися і кому. Відповідно контрольна функція управління як кажуть, “зависла у повітрі”. Це не дивно, бо безліч суб’єктів перевірки насамперед цікавляться податковим обліком (бо там значні економічні санкції).

У сучасних умовах господарювання, з урізноманітненням форм власності, переходом обліку в Україні до міжнародних стандартів не вирішується проблема єдиного підходу до визначення фінансових результатів підприємств, зокрема, суб’єктів господарювання – сільськогосподарських виробників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, затвердженої нею Програми реформування системи бухгалтерського обліку Верховною Радою України 1 червня 1999 р. було прийнято Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Розроблено також проект плану рахунків, який визначає методологію обліку в усіх сферах економічної діяльності та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та звітності. Передбачається, що застосування нового плану рахунків дасть можливість підприємствам усіх галузей більш якісно і повно складати фінансову звітність, яка повинна задовольнити сучасні вимоги користувачів. Багато зусиль учених і бухгалтерів-практиків було докладено для того, щоб не руйнувати стару систему обліку, зберегти позитивні форми та методи, зробити перехід поступово і осмислено.

Всі об’єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поділяють на чотири групи:

1) господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);

2) ресурси (джерела утворення) господарських коштів;

3) функціональні обов’язки банку (статутна діяльність – процес здійснення послуг);

4) фінансові результати статутної діяльності.

До господарських засобів комерційного банку належать:

- грошові кошти;

- матеріальні цінності;

- дебіторська заборгованість (видані кредити);

- відвернуті кошти.

Поступовий перехід народного господарства України до ринкових відносин призвів до появи спільних підприємств, господарських товариств, бірж, комерційних банків, інвестиційних фондів тощо.

У зв`язку з виникненням підприємств з різними формами власності стало зрозумілим те, що традиційна система фінансового контролю в тому вигляді, в якому вона існувала при адміністративно-командній системі управління, не може захистити ні інтереси держави, ні інтереси власника. Саме власника, а не когось іншого. На сьогодні співвласником в Україні є громадяни - засновники господарюючих суб`єктів, громадяни-акціонери, які взяли участь у приватизації державного майна, колективи громадян та держава. В економічному відношенні всі ці власники відділені від своїх часток власності, що перебувають у різних господарюючих суб`єктах (акціонерних товариствах, довірчих товариствах, комерційних банках, інвестиційних компаніях тощо), в результаті чого не можуть володіти об`єктивною і достовірною інформацією про використання цієї власності. Адже саме власнику необхідна подібна інформація про фінансовий стан підприємства, його потенціал і стабільність у майбутньому. Власник має і повинен знати, наскільки ефективно використовуються вкладені ним у підприємство кошти. Але не кожен, хто здійснює управління майном і коштами цих власників, зацікавлений подавати їм достовірну інформацію про результати своєї діяльності. Майнові інтереси всіх власників має захистити держава.

Однак у ринкових умовах господарювання традиційні форми фінансового контролю не можуть виконувати функції захисту майнових інтересів власників. Практика країн з ринковою економікою показує, що захистити майнові інтереси власників може такий вид незалежного фінансового контролю, як аудит, який є одним з головних елементів їх ринкової інфраструктури. Передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість підприємств в особі їх власників (акціонерів, вкладників тощо), держави в особі податкових органів і самого аудитора в забеспеченні достовірності обліку та звітності.

Право громадян на охорону здоров’я в нашій країні закріплено Конституцією України. Це право забезпечується кваліфікованою медичною допомогою, яку надають заклади охорони здоров’я.

В даний час відбуваються перетворення в аптечній службі, яка відіграю важливу роль в загальному комплексі лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних міроприємств.

Прискорення науково-технічного прогресу в сфері надання лікарської допомоги населенню передбачає оновлення матеріально-технічної бази аптечних закладів. Відомо, що виробництво лікарств в аптечних умовах здійснюється в основному ручним способом або з допомогою засобів малої механізації, в зв’язку з цим робота фармацевтів малопродуктивна і нерентабельна. Технічне оснащення аптек відстає від сучасного рівня ще і тому, що інформація про наявність тих, чи інших прикладів, апаратів і інших засобів механізації є недостатньою.