Аудит розрахунків з оплати праці відіграє важливу роль у системі як внутрішнього, так і зовнішнього аудиту. Це пов'язано з тим, що облік праці і заробітної плати є трудомістким, потребує уваги і сконцентрованості, оскільки пов'язаний з обробленням великої кількості первинної інформації, має багато однотипних операцій, здійснення яких потребує багато часу.

Під час проведення аудиту розрахунків з оплати праці слід використовувати такі джерела інформації: трудове законодавство, Кодекс законів про працю, законодавчі акти про підприємство і підприємництво, розрахунково-платіжну відомість (форма № П-49, розрахункову відомість (форма № П-51), платіжну відомість (форма № П-53), особистий рахунок, нормативно-довідкову інформацію до обліку праці і заробітної плати, первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, акти перевірок, накази, картки, особисті справи робітників, трудові договори і контракти, відомості обліку, нормативні документи для нарахування заробітної плати, відпускних та інші документи стосовно об'єкта дослідження, табелі, наряди, баланс. Головну книгу. Вивчаються всі документи, які додаються до журналу, відомості, на основі яких складається бухгалтерське проведення як за дебетом, так і за кредитом рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці".

Здійснення будівництва вимагає необхідної підготовки кваліфікованого інженерно-технічного керівництва і спостереження, науково обґрунтованого планування, точного і своєчасного обліку і виконання ряду функцій керування і посібники будівництвом. Витрати на ці мети, необхідні для створення загальних умов виробництва, його обслуговування, організації і керування, називаються «накладними витратами».

На відміну від прямих витрат накладні витрати не зв'язані з виконанням окремих конструктивних чи елементів частин будинків і споруджень і окремих будівельних об'єктів, а відносяться до всього комплексу робіт, виконуваних будівельно-монтажною організацією.

Накладні витрати є одним зі значних елементів витрат і складають у середньому з кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт 12—14%.

Норми накладних витрат, що діють у будівництві (уведені з 1 січня 1969 р.), встановлені окремо для будівельних і для монтажних і спеціальних робіт. Вони виражені у відсотках від прямих чи витрат від основної заробітної плати робітників.

Норми накладних витрат на будівельні роботи. Визначені у відсотках до кошторисної вартості прямих витрат (матеріали, основна заробітна плата робітників, експлуатація машин).

ПЛАН

Вступ

1. Структура Закону “Про державну податкову службу в Україні”

2. Система органів державної податкової служби згідно Закону “Про податкову службу в Україні”

3. Завдання органів державної податкової служби

4. Права органів державної податкової служби

5. Посадові особи органів державної податкової служби

6. Обговорення ДПА з громадськістю змін до закону „Про державну податкову службу в Україні”

Висновок

Список використаної літератури

Податки – основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих). Крім виконання винятково притаманної податкам фіскальної функції, призначення якої полягає в покритті фінансових потреб, оподаткування виконує також (пере)розподільчу (аллокаційно-дистрибутивну) та регулюючо-стабілізаційну функції. Тим самим податки виконують роль, властиву державним фінансам або державному фінансовому господарству взагалі, що забезпечує:

а) утримання державних органів та реалізацію політики держави;

б) створення умов для економічного росту та суспільного добробуту;

в) здійснення регулюючих кон’юнктурно-стабілізаційних заходів.

Податки були, є і, схоже, назавжди залишаться найважливішим джерелом бюджетних доходів і тим самим – діяльності держави як найважливішої й неодмінної умови існування людського суспільства. Воднораз у всі часи податки – найбільш регулярне й обтяжливе з усіх накладених державою обмежень, що впливає на економічну поведінку людей, їх особистий добробут. Настільки податки радикально важливий чинник суспільних настроїв, може слугувати такий історичний приклад. Поземельна та подушна подать з немусульманського населення в Османській імперії (джиз’я, харадж), яка ніколи не була надто обтяжливою і справлялася один раз на рік, дещо примиряла християн із жорстокими в усіх інших відношеннях поневолювачами. Суперечність між високим суспільним призначенням податків, індивідуальним усвідомленням їх обтяжливості, утилітарним сприйманням кожним платником зосібна заставляє уважно придивитись до сутності цього фінансового явища.

Вихідним моментом для формування державного і фінансового права Великої Британії послужила Велика хартія вільностей (лат. Magna Charta libertatum, англ. Great Charta of Liberties) – договір про громадянські права та політичні вільності, укладений між королем Іоанном Безземельним і представниками аристократичної знаті в 1215 р. Серед найважливіших положень Хартії знаходяться статті про недоторканість приватної власності (ст. 20) та право затвердження податків парламентом (ст. 12). З часом та частина Хартії, що регламентувала середньовічні феодальні відносини, втратила своє значення. Надбанням англійського народу залишилися ті статті, в яких проголошені права і свободи. Було б справедливо стверджувати, що Хартія мала більше значення для нащадків, ніж для її сучасників, – вона стала вікопомним символом, на неї посилалися всякий раз, коли виникала загроза правам і свободам. Закони, прийняті пізніше, по суті підтверджують, захищають, розвивають засади, вперше закладені у Хартії*. Так, Конституція США опирається на ідеї та навіть містить окремі положення, безпосередньо запозичені з Великої хартії.

Деякі королі не бажали упокоритися владі парламенту над державними фінансами. Так, у 1635 р. король Карл I без згоди парламенту запровадив так звані корабельні гроші (ship money) – податок на морські перевезення, що для острівної країни з активним судноплавством і морською торгівлею неабияк шкодило їм. Депутат парламенту Джон Гемден відмовився заплатити цей податок і очолив опозицію проти короля. Цій події судилося стати одною із віх європейської історії, бо корабельний податок і вчинок Гемдена послужили приводом до розгортання нового витка боротьби за владу між королем і парламентом, що вилилося в кровопролитну громадянську війну і буржуазну революцію, вплив якої поширився далеко за межі Британських островів.

Принципи оподаткування – розроблене на наукових засадах зведення догматичних, раціоналістичних, етичних і нормативних положень стосовно функціонування податкової системи, це неформальний кодекс поведінки всіх учасників податкового процесу, однаково рекомендаційний як для податкової служби, так і платників податків. Принципи виконують роль стандартів податкової системи, провідних настанов щодо проведення податкової політики та розробки технологій оподаткування. В фіскальній сфері принципи оподаткування нагадують те значення, котре в теології належить декалогу – десяти заповідям Божим. Одні принципи виведені теоретично з певних суспільних ідеалів, другі опираються на емпіричний досвід, віковічну податкову практику. Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави при врахуванні інтересів платників податків. Тому наукове обґрунтування принципів оподаткування виходить із задач виконання державних функцій і впливу податків на економічну діяльність. Аби зрозуміти важливість принципів оподаткування, достатньо нагадати про “безпринципний” стан державних фінансів часів королівського абсолютизму. З цією метою наведемо приклад із XVII ст. про діяльність суперінтенданта (міністра) фінансів Франції Нікола Фуке (1615–1680). Через систематичне розкрадання бюджетних коштів Фуке привів фінанси в повний розлад. Так, він передавав податки на відкуп за хабарі, а відкупщики мало того, що самі обкрадали казну, повинні були за рахунок зібраних податків оплачувати приватні витрати Фуке та його кліки. Фуке осмілився взагалі не вести облік державних доходів, тим самим одержавши можливість присвоювати величезні суми бюджетних коштів. Щоправда, останні 15 років життя Фуке провів у в’язниці. Знадобилися державницький ум й адміністративний хист його наступника Жана-Батиста Кольбера (1619–1683), щоб навести порядок у фінансах королівства. Найвідомішими в історії фінансової науки є принципи, сформульовані Адамом Смітом (1732–1790) і Адольфом Вагнером (1835–1917). Вони мають ранг класичних.

Ми вже мали нагоду торкатися викликаних податками драматичних історичних подій, які вплинули на формування державності в Англії та США. Не обійшли подібні події і Францію, де в 1648–1652 рр. розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки•, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування. У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо зловредна відкупна система податків – передача на договірній основі справляння податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право навпрямки збирати платежі з платників податків. Відкупник у ролі посередника між фіском і платником – мабуть найбільш лиховісна фігура в історії адміністрування податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися ідеальні можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі поступала лише половина (!) фактично зібраних податків, решта прилипала до рук відкупників. Сам король, його оточення, міністри і чиновники не гребували щедрими презентами відкупників. Лише Тюрго (1727–1781) відмовився від ганебної практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту. (Дана сума складала 500 кг срібною монетою, що в сучасних світових цінах на срібло еквівалентно 100 тис. дол.).

Адам Сміт із гордістю писав, що у Великій Британії не було такої економічно руйнівної, фіскально марнотратної та дорогої системи справляння податків, бо тільки “ті, хто не надає значення крові народу порівняно з доходами правителя, можуть, мабуть, схвалювати такий спосіб стягування податків”. Відкупники викликали такої сили народну ненависть, що всі вони були страчені під час Великої французької революції, а відкупна система скасована.

Італія знаменита своєю давньою, ще з античних часів культурою, унікальним вкладом у європейську цивілізацію. Саме слово “фінанси” походить із середньовічної італійської мови. Проте, як держава в її сучасних межах Італія сформувалася порівняно пізно, в епоху Рісорджіменто – боротьби за незалежність та об’єднання країни (1859–1870). Саме в ту пору на хвилі національного піднесення почала складатися італійська наукова школа, що здійснила справжній переворот у вченні про державні фінанси. По силі оригінальних ідей, які залишаються актуальними донині, Маффео Пантелеоні (1850–1924) – одного з корифеїв даної школи – порівнюють із появою в фінансовій науці “архангела з вогненним мечем” . Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973–1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

Прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти – лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п’ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п’ять різних податків. Податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%). Прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах – 12,5%; по іноземних позиках – 30%. Податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій – на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін. У силу різноманітності, нерегулярності, кон’юнктурності таких доходів адміністрування оподаткування трудових доходів осіб вільних професій досить складне.

Доленосною історичною подією, з якої розпочалося формування сучасного образу Японії, стали реформи, проведені, починаючи з 1868 р., мікадо (імператором) Мацухіто (1952–1912). Він взяв собі титул “Мейдзі”, що в перекладі означає просвічене управління, тому період його майже піввікового управління (1867–1912) одержав назву “революції Мейдзі”. По суті мова йде про японський аналог навздогін західноєвропейській Просвіті – раціоналістичному руху XVII–XVIII ст. у сфері державного управління, права, політичного і культурного життя. За своїм змістом реформи мали антифеодальний буржуазно-демократичний характер, була введена конституція та проведені заходи по європеїзації країни. З метою “щастя та добробуту підданих” імператор проголосив: нові ідеї будуть запозичені з усього світу і слава Японії від цього лише виграє, – принцип, що зберігає силу донині. В другій половині XIX ст. була здійснена рішуча модернізація країни: проведено шкільну, адміністративну і бюджетну реформи, створено регулярну армію, засновано державний банк, введено єдину грошову одиницю (ієну), натуральні податки замінено на грошові, скасовано податковий імунітет і субсидію (“рисовий пайок”) самураям. Останні з неспокійної воєнної корпорації трансформувалися в дисциплінованих урядовців, енергійних провідників розвитку країни. Загалом перетворення такого масштабу дали потужний імпульс подальшому соціальному прогресу, економічній і воєнній могутності Японії.

Після поразки у Другій світовій війні програму економічного відродження країни (1946–1952) розробила група американських спеціалістів, яку очолював відомий учений-фінансист, професор Колумбійського університету Карл Шоуп (1902–1991). Під егідою окупаційних властей за проектом “місії Шоупа” були здійснені бюджетна і податкова реформи. Основні особливості останньої: очищення податкової системи від архаїчних елементів, створення комфортних умов для діяльності добросовісних платників, заохочення добровільної сплати податків. З цією метою було внесено оригінальне нововведення – запроваджено так звані блакитні декларації для компаній, які вели належний бухгалтерський облік і звітність, повністю виконували податкові зобов’язання. Подавачі таких декларацій звільнялися від обтяжливих перевірок, докучливого контролю. Блакитні декларації витримали випробування часом і збереглися донині. 80% платників взагалі були звільнені від подачі декларацій, що засвідчує простоту адміністрування податків. Інші зміни податкового кодексу пов’язані з істотним підвищенням неоподатковуваного мінімуму і суттєвого – з 85 до 55% – зниження максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб незалежно від джерела доходу. Норма оподаткування прибутку юридичних осіб була зменшена з 52,5% до 35%.

Методологічні засоби, завдяки яким ставлять і вирішують ті чи інші дослідницькі задачі, відображають масштаби, значення і складність проблеми, характеризують рівень наукової, духовної та культурної зрілості дослідників. Із цього погляду, роздуми про сутність і призначення податків мають довгу історію: тут і тексти Святого Письма, і твори художньої літератури, і офіційні документи, і, звичайно, наукові трактати та міркування спеціалістів. Наведемо лише деякі з особливо повчальних чи оригінальних підходів до осмислення оподаткування.

Так, у Новому Завіті – священній книзі християн – є декілька фрагментів, над глибоким сенсом яких варто задуматися. Фарисеї спокушали Ісуса Христа лукавим питанням – належить сплачувати кесарю (римському імператору) податок чи ні? Христос, показавши на зображення кесаря на динарії (монеті), відповів їм: “Тож віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже” (Євангелія від св. Матвія 22: 15–21). До апостола Петра підійшли збирачі податків й запитали: “Чи не заплатить ваш учитель?”. “Так”, – відказав Петро. Тоді Ісус сказав: “Як ти думаєш Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих?” А як той відказав: “Від чужих”, то промовив до нього Ісус: “Тож вільні сини!” (Євангелія від св. Матвія 17: 24–26).

Сенс наведених висловів полягає в Божественному походженні влади, що передбачає послух перед установленнями властей (Послання до римлян св. апостола Павла 13: 1–7). Тим самим християнська релігія не допускає антидержавного ставлення до податків. Чи не першою в історії фінансової літератури інтерпретацією податків з теологічних позицій став написаний у Візантії в Х ст. “Фіскальний трактат”, що регламентував принципи оподаткування та способи стягування податків•. Пізніше під кутом зору християнської догматики оподаткування трактували відомі богослови західної церкви Фома Аквінський (1225–1274), Егідій Колонна (1247–1316), Ніколай Кузанський (1401–1464).