Визначну роль у діяльності національної грошової та фінансово-кредитної системи відіграють банки. Від розвиненості та ефективності функціонування останніх та ринку банківських послуг залежить стабільність грошово-фінансової системи, а разом з тим і динаміка економічного розвитку країни та кожного з її регіону.

Реалії сьогодення української банківської системи показують, що однією з найболючіших проблем, з якими стикаються банківські заклади, є повернення існуючої проблемної дебіторської заборгованості. Мова йде про необхідність в отриманні спеціалізованих послуг банківськими установами з боку інших фінансових організацій.

Інноваційним продуктом на ринку фінансових послуг є утвердження колектингових компаній. Колектингова компанія ( від англійського collection agency – collector – колекціонер, збиральник) – це організація, яка займається поверненням проблемної заборгованості. Колектингові агентства працюють як з банківською заборгованістю по кредитах, з страховими компаніями з врегулювання майнового і не майнового страхування, так і з іншими організаціями з метою повернення проблемної дебіторської заборгованості. Їхня робота проходить як по поверненню суми заборгованості, так і по термінам виплати коштів.

Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що “бухгалтерський облік є процесом виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень” [1]. Тим самим на законодавчому рівні визнано взаємозв’язок між веденням бухгалтерського обліку на підприємстві та процесом управління підприємством.

З фактом залежності бухгалтерського обліку від управління (як у науковому, так і у практичному плані), та необхідністю виявлення потреб управління, погоджуються переважно всі науковці з бухгалтерського обліку, але водночас, у своїх публікаціях акцентують увагу на індивідуальності таких потреб на підприємствах. Розуміючи, що потреби управління будь-якого підприємства є індивідуальними, метою доповіді було поставлено окреслення загальносвітових тенденцій розвитку управління виробництвом з визначенням основних напрямків розвитку обліку витрат виробництва.

Складність поставленого питання полягає у тому, що вітчизняні системні дослідження, не лише на предмет залежності розвитку бухгалтерського обліку від розвитку управління виробництвом, але й на предмет самого управління виробництвом, тільки почалися. Як зазначають фахівці [2], вітчизняні розробки з управління виробництвом, на відміну від зарубіжної теорії і практики, почалися лише в останні роки тому, що за радянських часів вважалось, що на рівні підприємств необхідно забезпечувати лише ефективну організацію виконання директив партії і уряду. Вочевідь, саме тому до останього часу домінувала думка й про те, що побудова бухгалтерського обліку залежить переважно від організації виробництва.

Оскільки стрімкі економічні зміни в Україні вимагають звернення особливої уваги на ведення обліку нематеріальних активів, тому доцільно акцентувати увагу на узгодження ведення їх обліку в розрізі бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно до ПБО 8 «Нематеріальні активи» нематеріальний актив визначено як немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він більше року) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях та надання в оренду іншим особам.

В податковому обліку відповідно до пункту 1.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, у редакції Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями нематеріальні активи – це об’єкти інтелектуальної, в т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права власності платника податку. Строк корисного використання 10 років, проте він може бути й меншим, але обов’язково повинен бути обумовлений у наказі про облікову політику. Крім того, в Законі не встановлено окремих норм щодо придбання нематеріальних активів.

Випуск молочної продукції характеризується використанням значної кількості сировини, а вихід готової продукції від її загальної ваги перевищує 5 – 10 % у результаті перетворюється значна частина молочної сировини у цінні відходи, що визначає важливість таких питань, як збір, збереження та переробка виробничих відходів.

Загальні питання обліку відходів висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних авторів. Значну увагу їх приділяли Гуцайлюк З.В., Сопко В.В., Лебединський Ю.П., Чернюк Л.Г., Ганєчко Л.А., Воскобойнік М.П., Ліфанчик А.Н., Пирогов Н. Л., Гайнетдинов М. Ф., Денщиков М. Т., Храмцов А.Г. Проте, питання організації обліку відходів залишаються не вирішеними, оскільки мають низку суттєвих проблем, як методичного характеру так і незацікавленістю підприємств у подальшій переробці.

Відповідно до Інструкції із планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на підприємствах маслоробної і сироробної промисловості “зворотними відходами виробництва є залишки сировини, які утворилися у процесі перетворення вхідної сировини у готову продукцію та втратили повністю або частково споживі якості вхідної сировини”.

Бухгалтерський облік, як й багато інших наук, пройшов у своєму розвитку ряд стадій. За багаторічну історію було визначено категорії, сформовано принципи, методи та методологія обліку, які складають основу сучасного бухгалтерського обліку. Вивчення історії бухгалтерського обліку дає змогу не втратити, більш того, продовжити та розвити ті надбання, які збирались багатьма поколіннями обліковців.

Бухгалтерський облік як наука має свою історію та традиції, і ми зобов’язані їх вивчати. Вивчення історії бухгалтерського обліку дозволяє розкрити динаміку перетворення практичної діяльності в систему наукових знань про методи, принципи і способи відображення фактів господарської діяльності, визначення фінансових результатів; ознайомитися з еволюцією формування основних категорій та елементів методу бухгалтерського обліку, виявити зв’язки та закономірності між ними; простежити зміну загальних концепцій; освоїти техніку наукового передбачення.

Людина, яка знає історію бухгалтерського обліку, вміє ширше міркувати, знаходити у повсякденній роботі оптимальні рішення, передбачувати шляхи розвитку організації, любити свою професію та пишатися нею.

У процесі роботи підприємство підтримує зв’язки з великою кількістю партнерів. Відносини між підприємством і його контрагентами регулюються шляхом укладення договорів, виконання умов яких обов’язкове для обох сторін, що їх підписали. Однак буває, що в силу різноманітних причин контрагенти підприємства не дотримуються умов договору, що може спричинити нанесення збитку. Для його відшкодування на підприємствах повинна вестися претензійно-позовна робота.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.

В умовах ринкової перебудови сільського господарства особливої актуальності набуває питання забезпечення виробництва якісної, безпечної агропродукції. Прикладом такого стратегічно важливого продукту в Україні вважається продукція молочного скотарства. Потреба в розробці заходів щодо управління якістю молока зумовлюється, з одного боку, можливістю впровадження новітніх технологій у виробництво з метою найповнішого використання потенційних здатностей виробників, сприятливих кліматичних умов, існуючого попиту, пов’язаних з виробництвом продукції високої якості, а з іншого, підвищенням вимог до хімічного складу та фізичних властивостей молока в зв’язку з погіршенням екологічної ситуації і реалізацією програм продовольчої безпеки України.

На користь доцільності підвищення якості продукції свідчить аргумент, що якість продукції, значною мірою, визначає її конкурентоспроможність. Висока якість продукції, в порівнянні з конкурентами, не лише забезпечує довгострокову перевагу, а й нерідко дозволяє підвищувати ціну на продукцію, не втрачаючи своїх споживачів. Здійснення поставлених завдань відбувається за допомогою правильної організації обліку та контролю виробництва та первинної переробки молока на підприємстві.

Вступ Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва, ініціативи.

Необхідною умовою реалізації основної мети будь-якого виробництва є одержання максимального прибутку на вкладений капітал, зокрема на основний капітал. Основний капітал – це вкладення коштів з довгостроковою метою в основні засоби, фінансові інвестиції, нематеріальні активи.

Постановка завдання Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”) Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються в господарській діяльності платника податків протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про інші необоротні матеріальні активи і розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 7.

Основна частина Під впливом часу, сил природи та в процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Вони втрачають свої первинні фізичні якості, знижуються їх техніко – експлуатаційні можливості, в результаті зменшується реальна балансова вартість основних засобів.

Централізоване постачання холодної та гарячої води — послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання [1]. У даний час триває процес реформування житлово-комунального господарства що супроводжується переходом від системи визначення обсягів спожитої води по законодавчо встановлених нормах, на систему з використанням засобів обліку, що призвело до одночасного існування способів визначення обсягів спожитої води як по нормах встановлених законодавством, так і по квартирних та будинкових засобах обліку. При цьому, розрахунки зі споживачами можуть вестись підприємствами водопостачання безпосередньо, шляхом створення власного абонентського відділу, або через підприємства, житлового господарства. Неоднорідність системи визначення обсягів послуг водопостачання та розрахунків зі споживачами призводить до труднощів у обчисленні доходів від реалізації послуг, що обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Відповідно до п. 10-14 П(С)БО 15 „Дохід”, дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг) [2].

Однією з головних загальноекономічних і бухгалтерських проблем як у практичному, так і в науковому плані є проблема трактування фінансового результату діяльності підприємства, методологія й методика його визначення й оподаткування.

До 2000 року фінансовий результат на підприємствах України визначався як алгебраїчна сума прибутку від реалізації і позареалізаційних фінансових результатів. Прибуток від реалізації товарів, робіт, послуг обчислювався як різниця між виручкою від реалізації і повною собівартістю продукції. В основі такого підходу до фінансового результату була теорія додаткової вартості К. Маркса.

У зарубіжних системах обліку вихідним моментом і метою є визначення фінансового результату, що віддзеркалює ефективність використання вкладеного власником капіталу. При цьому прибуток трактується як складова власного капіталу, тобто його приріст протягом певного часу; виробничі ресурси розглядаються не за їх місцем у процесі розширеного відтворення, а за строком повернення вкладених у них коштів (необоротні й оборотні); сама діяльність — не як сукупність процесів розширеного відтворення, а як витрачання вкладеного капіталу (власного й залученого) з метою його збільшення.

Сучасна зарубіжна наука трактує бухгалтерський облік як певну знакову систему, спрямовану на визначення прибутку, а теорію бухгалтерського обліку — як аналіз методів його обчислення [7,С.2О6].

Оскільки бухгалтерський облік є знаковою системою, то з позицій семіотики прибутку, як поняттю, надається певний синтаксичний, семантичний і прагматичний зміст.