У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни, країни центральної Європи охопив широкий суспільний рух проти католицької церкви — Реформація (від лат. геїогтаііо — перетворення, виправлення). Його представники заперечували верхов¬ну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про "спасіння" віруючих "добрими ділами" (тобто пожертвуваннями і молитвами, що не відповідало новому буржуазному розумінню справді гідних людини діянь), культ святих, ікони, обов'язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки тощо. На противагу цьому висувалася вимога до національних церков, не підпорядкованих римській курії, богослужіння рідною мовою; джерелом віровчення почали вважати "священне писання" (Біблію) і відкидати "священну легенду" (рішення церковних соборів, вердикти римських пап). Релігійним наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було утворення нових, протестантських церков (в Англії, Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, скандинавських країнах). Але цей рух в його бюргерсько-буржуазному напрямі (ідеологи М. Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвінглі) мав і антифеодальний характер, тому вже саме через це відповідав новим прогресивним тенденціям розвитку.

Найбільше досягнення культури Месопотамії - писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо - піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину - найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву - клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

Досягнення античної цивілізації (І тис. до н. е. — V cm. н. е.) становлять підґрунтя розвитку європейської культури. Антична культура — це тип європейської раціональної культури. Її шлях — це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до його натурфілософського осмислення. Звільнена від суспільно-родових відносин антична свідомість позбувалася міфології як перенесення їх на оточення, замінюючи її суто розумовими структурами (рабовласництво спричиняє поділ розумової і фізичної праці), тобто натурфілософським способом мислення. Буття виявлялося в пропорції та зв'язку речей, які знаходили математичне вираження. В одухотвореному, доцільному, замкненому Всесвіті володарювали логос і розум. За мінливим багатобарв'ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів, універсалій, викристалізованих у свідомості як ідей.

Становлення та особливості культури Месопотамії

Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської цивілізації, заснованої на ірригації. Оброблювані райони були менш залежні один від одного, ніж у долині Нілу, тому саме тут, в Шумері, виникли близько 3000 р. до н. е. перші міста-держави, якими управляли царі-жреці. Саме в регіоні Двуріччя та Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства й прадавньої держави, тобто не відчувався вплив інших значно розвинутих суспільств.

Важливі держави —Ур, Еріду, Ларса, Ніппур, Лагаш, Урук, Сиппар. Братерством своїм вони зобов'язані розвитку ремесла та торгівлі. Епоху ранніх династій в Урі, Уруці, Лагаші та Кіші називають золотим віком Шумери. Тут виробляли предмети з золота, мечі, кольорове скло. Вільні члени общин були ще й володарями значної частини землі. Владики міст зводили палаци, храми й гробниці. Шумери заклали основи для подальшого розвитку господарства та культури Месопотамії.

Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях . В історії України маємо дві релігійні, а відтак і культурні епохи. Простежимо, як кожна з релігій впливала на тогочасние суспільство.

1. Дохристиянські вірування східних слов'ян.

Пантеон давньоруських язичницьких богів.

Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з хритиянською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і по-яви першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво. Під ним слід розуміти частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.

"Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж "язичництво"; виникнувши в церковному середовищі, він спершу означав усе дохристиянське й нехристиянське; ним покривалась і ведична гімнографія Індії, і літературно оброблена міфологія кла-сичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів, і шаманство сибірських мисливців".

70-х рр. XIX ст. перед поглядом учених постала визначна культура, що підтвердила багато здогадок, які виникли на підставі "Іліади" та "Одіссеї". Однак чи досить точно відображав Гомер реалії того часу? Мабуть, ні. Його Ахіллес грубий і живе як первісна людина. Тим часом розкопки Трої і "мікенської" епохи, зроблені Г. Шліманом і доповнені на початку XX ст. англійським археологом А. Евансом, відтворюють зовсім інший світ.

Місто Кнос — ще з XVIII ст. до н.е. головне серед міст Криту — славилося майстерно збудованим палацом. У ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни (критяни вже мали водогін), відкриті майданчики — очевидно, для театральних вистав і релігійних церемоній. Стіни в ньому розмальовані фресками (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів (левів з орлиними головами), безліччю людських постатей.

Розвиток української культури в XIV — XVI ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами на землях України-Русі, яка тоді входила до великого князівства Литовського (це — Галицько-волинська Русь, Київське князівство і Чернігове Сіверщина): під владу угорських королів потрапило Закарпаття. Кревська унія <1385), закріпила об'єднання Литви з Польщею, надала право володіння польській шляхті українськими земля¬ми, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків. Позитивним моментом в цьому процесі відзначимо входження українських земель в коло західної цивілізації-Однак за умовами Кревської унії Польща повела тотальний наступ на українську культуру, віру, звичаї, традиції, відкривши шлях колонізації України.

Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Це негативно позначилось на економічному і культурному поступі України. Походи Менглі-Прея в 1478 р. спустошили Київщину, через чотири роки було нещадно пограбовано Київ і знищено його святині. Така ж. доля спіткала Черкаси, Полісся. Волинь'. У XVI ст. Україна вступила руїною.

Приєднання України до єдиного світового інформаційного простору передбачає вивчення і урахування міжнародне визнаних норм інформаційного співробітництва, знання специфіки й особливостей функціонування інформаційно-бібліотечних систем, розуміння основних принципів інформаційної політики в окремих країнах та в об'єднаннях країн.

Інформаційна політика - це сукупність законів та положень, які пов'язані та керують створенням, виробництвом, збиранням, зберіганням, організацією, розповсюдженням та доступом до інформації. Її значення полягає в тому, що вона впливає на шляхи, якими окрема особа і суспільство в цілому робить політичний, економічний та соціальний вибір.

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною основою естетичного виховання є етика – наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності і перетворення життя за законами краси.

Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культура є інтерсуб'єктивною. Водночас про культуру спілкування нерідко говорять і в особливому значенні — так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілкування розуміють передусім наявні в суспільстві і в людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісна-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої,

котрі мають морально-етичний характер, тобто певні і цінності, норми, звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, що визначають власне моральну структуру міжсуб'єктних відносин і забезпечують їхню реалізацію.