Західна інтелектуальна традиція сформувалася навколо розуміння, що фінансово-економічний розвиток найбільшою мірою залежить від соціокультурного рівня та організаційно-управлінського мистецтва. Спеціальні знання, професійні навики, досконалі управлінські технології — це ті людські ресурси, котрі мають забезпечувати суспільне прийнятний баланс індивідуальних і національно-державних інтересів, соціальну стабільність, ефективність управління, а також, що важливо в умовах демократії, політичний декорум для приймання рішень. Проте все це більше в ідеалі, а реальність демонструє породжувані природою людської натури недосконалості створених людьми інститутів.

Одним з найважливіших об'єктів управління є система державних фінансів і її центральна, провідна ланка — бюджет, який перебуває під організаційно-адміністративним контролем бюрократичного апарату фіскальних і фінансових органів. Бюрократію ми визначаємо як функціонально детерміновану, ієрархічно струк-туровану асоціацію державних професійних адміністраторів з сітьовою формою діяльності. Остання підпорядкована офіційним правилам і рутинним процедурам, компетенція у сфері яких забезпечує для бюрократії монопольну перевагу в суспільстві. Бюрократична соціальна антропоструктура характеризується активною участю в процесах приймання рішень, через які під флером державної служби вона просуває і свої власні інтереси. І вона має широке коло можливостей, щоб використати своє монопольне становище, зокрема завдяки асиметрії інформації (детальніше див. 13.1). Переваги бюрократії полягають у тому, що вона порівняно з іншими верствами суспільства значно більше і краще поінформована про фактичний стан речей у державі взагалі і в конкретній сфері державного управління, де працюють її представники.

Державний бюджет і його складові — доходи і видатки дуже чутливі до кон'юнктурних змін макроекономічних і макрофінан-сових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обгрунтовані макроекономічні і макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкриті для незалежної експертизи. У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи мають бути обнародувані також макроекономічні і мікрофінансо-ві оцінки та припущення. Так, у США і Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід — в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців і підприємців тощо).

У фінансовій системі кожної країни одне з провідних місць належить бюджету держави. На відміну від інших сфер і ланок він охоплює все суспільство, кожну юридичну та фізичну особу. У бюджеті переплітається величезна гама інтересів та суперечностей. За ступенем свого впливу — це основний фінансовий інститут. З одного боку, бюджет є фінансовою базою для реалізації державою своїх функцій, а з іншого — інструментом впливу на різні сторони суспільно-економічного життя. Це настільки важлива ланка фінансів, що уявити собі державу без бюджету просто неможливо.

Стан бюджету, рівень його впливу на суспільство, характер і результати цього впливу залежать від двох основних чинників — бюджетної моделі та налагодженості бюджетного процесу. Визначальним чинником при цьому є побудова бюджетної моделі. Неправильна бюджетна модель або така модель, що не відповідає конкретним історичним чи соціально-економічним умовам, веде як до підриву фінансової бази держави, так і до істотного зменшення бюджетного впливу. Найкраща організація бюджетного процесу за таких умов не може забезпечити належної ролі бюджету. Однак це не означає, що організація бюджетного процесу є другорядним явищем. Вона вторинна відносно бюджетної моделі, але зовсім не пасивна. Чітко налагоджений бюджетний процес може деякий час утримувати хитку бюджетну модель. Це потребує значних зусиль, але у цілому можливо. Водночас погана організація бюджетного процесу може призвести до того, що навіть найкраща бюджетна модель буде неефективною.

Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис. Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після прийняття закону про Державний бюджет України. Розпис бюджету Автономної Республіки Крим (АРК) складає Міністерство фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — головні фінансові управління обласних і міських державних адміністрацій; районних (у сільській місцевості і в містах), міських (міст республіканського (Автономна Республіка Крим) і обласного значення) — фінансові управління відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення), сільських і селищних — виконавчі органи міських, сільських і селищних Рад. Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального фонду. Помісячний розпис спеціального фонду, як правило, не складається (окрім 2004 р.).

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі — податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень — це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

Кожна ланка бюджетної системи є відносно відокремленим фондом грошових коштів, який формується і використовується на підставі окремо затвердженого плану. Водночас між ланками бюджетної системи відбувається рух грошових потоків, який характеризує взаємовідносини між бюджетами.

За формами руху коштів можливі такі взаємовідносини між бюджетами:

бюджетне субсидіювання;

вилучення коштів;

взаємні розрахунки бюджетів;

бюджетні позички.

Бюджетний контроль є важливою складовою фінансового контролю. Завдання фінансового контролю, його види, форми і методи, суб'єкти й об'єкти залежать від рівня здійснення контролю. Відповідно до побудови економічної системи розрізняють фінансовий контроль на макро- і мікрорівнях. Бюджетний контроль належить до макрорівня, де об'єктом фінансового контролю є державні фінанси. Оскільки бюджет держави, як уже зазначалось, охоплює все суспільство, то і суб'єктами бюджетного контролю є, з одного боку, державні органи влади й управління, а з іншого — юридичні та фізичні особи.

Фінансовий, у тому числі бюджетний, контроль є одним із функціональних елементів управлінської діяльності у сфері фінансів. Оскільки фінанси, і насамперед бюджет, пов'язані з вартісним розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту, вони мають властивість кількісно (через фінансові ресурси і грошові фонди) відбивати відтворювальний процес у цілому й окремі його фази, регулювати пропорції, які складаються в процесі формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

Виконання бюджету означає забезпечення повного і своєчасного надходження запланованих доходів, податків і платежів до всіх ланок бюджетної системи та безперервне фінансування заходів, затверджених у бюджеті (рис. 13). Ця частина бюджетного процесу включає заходи щодо виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України.

До принципів організації виконання бюджету належать:

— забезпечення повного і своєчасного надходження доходів у цілому і за кожним джерелом окремо;

— фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом бюджетного року;

— пропорційність при фінансуванні з бюджету;

— фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;

— дотримання режиму економії у витрачанні трудових і природних ресурсів, матеріальних коштів;

— забезпечення ефективного контролю за правильним використанням бюджетних коштів;

— дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери фінансової дисципліни.

Державна контрольно-ревізійна служба України створена в 1993 р. на базі Контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України і є його правонаступницею у частині майнових прав та обов'язків.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572 керівний орган державної контрольно-ревізійної служби — Головне контрольно-ревізійне управління — віднесено до складу центральних органів виконавчої влади зі статусом державного комітету. Пізніше цей статус було закріплено Указом Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» та Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України.

Служба має централізовану організаційну структуру. До складу органів Державної контрольно-ревізійної служби в Україні входять Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах.