Для забезпечення мобільності графічного ПЗ, потрібно стандартизувати: базову графічну систему, тобто графічний інтерфейс (набір базових графічних функцій), використовуючи для цього стандарти Core System, GKS, GKS-3D, PHIGS, PHIGS+ тощо (ці графічні інтерфейси є міжнародними графічними стандартами); графічний протокол (порядок та правила обміну інформацією), використовуючи для цього стандарти IGES, CGM тощо (більша частина цих графічних протоколів є фактичними стандартами, a CGM-міжнародним). Зауважимо, що графічний стандарт PHIGS+ є розширенням PHIGS, з додатковими функціональними можливостями для тих застосувань, які вимагають урахування освітленості та розфарбовування (інтерполяції кольорів уздовж поверхні), додатковими можливостями керування відображенням, новими примітивами для підтримки ефективного опису складних поверхонь.

Графічні протоколи та проекти з іх стандартизації можна класифікувати так: апаратно-залежні графічні протоколи (команди графічних пристроїв) типу TEKTRONIX, REGIS, HPGL; мови опису сторінок типу PostScript, PCL; апаратно-незалежні графічні протоколи (метафайли) типу NAPLPS, GKSM, CGM, DXF, WMF; прикладні (проблемно-орієнтовані) графічні протоколи типу IGES (Initial Graphics Exchange Specification), STEP (STandard for the Exchange Product Model Data), MAP (Manufacturing Automation Protocol), VDAFS (він же 51S7 - Sculptured Surface Interface), EDIF (Electronic Design Interchange Format); растрові графічні файли.

Масове використання ПК у мережному режимі, включаючи вихід у глобальну мережу Інтернет, породило проблему зараження їхніми комп'ютерними вірусами.

Комп'ютерним вірусом прийнято називати спеціально написану, звичайно невелику по розмірах програму, здатну мимовільно приєднуватися до інших програм (тобто заражати їх), створювати свої копії (не обов'язково цілком співпадаючі з оригіналом) і впроваджувати їх у файли, системні області комп'ютера й в інші об'єднані з ним комп'ютери з метою порушення нормальної роботи програм, псування файлів і каталогів, створення різних перешкод при роботі на комп'ютері.

Уперше термін «комп'ютерний вірус» ужив співробітник Лехайского університету (США) Ф. Коэн у 1984 р. на 7-й конференції по безпеці інформації, що проходила в США. Однак перше згадування про подібний тип програмах для ЕОМ відноситься до середини минулого сторіччя. Саме тоді американські вчені Джон фон Нейман і Норберт Вінер, займаючись проблемами алгоритмічного забезпечення і програмного керування ЕОМ, відкрили можливість саморозмноження штучних алгоритмічних конструкцій, тобто програмного коду.

Для органiзацiї iнформацiйної взаємодiї рiзноманiтних iнформацiйних систем мiж собою, а також з рiзними групами користувачiв данi потрiбно вiдповiдним чином однотипово описати в усiх системах на рiзних рiвнях, тобто вирiшити проблему їх iнформацiйної сумiсностi в найширшому розумiннi. Цього досягають створенням iнформацiйного забезпечення, пiд яким розумiють сукупнiсть форм документiв, нормативної бази та реалiзованих рiшень щодо обсягiв, розмiщення i форм iснування iнформацiї, яка використовується в iнформацiйнiй системi при її функцiонуваннi(ГОСТ 34.003-90.АС.Термины та означення).

Методичнi та iнструктивнi матерiали - це сукупнiсть державних стандартiв, галузевих керiвних методичних матерiалiв i розроблених проектних рiшень щодо створення i супроводження iнформацiйного забезпечення.

СППР виникли на початку 70-х років завдяки подальшому розвитку управлінських інформаційних систем (ІС) і являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менеджерами в складних ситуаціях, пов'язаних із розробкою і прийняттям рішень. На розвиток СППР істотний вплив зробили вражаючі досягнення в галузі інформаційних технологій, особливо в галузі телекомунікаційних мереж, ПЕВМ, динамічних електронних таблиць, експертних систем. Термін СППР (DSS - Decision Support System) виник у 70-х роках і належить Геррі та Мартону, хоча перше покоління СППР мало чим відрізнялося від традиційних управлінських інформаційних систем, і тому замість СППР часто використовувався термін «системи управлінських рішень».

Автоматизовані системи керування промисловими підприємствами або виробничими об'єднаннями істотно впливають на якість керування об'єктами і дозволяють:

цілком усунути паралелізм і дублювання потоків інформації, що характеризує виробничо-господарську й іншу діяльність керованого об'єкта;

якісно змінити утримування і методи виконання функцій керування управлінським персоналом і тим самим різко підвищити оперативність керування об'єктом;

удосконалювати організаційну структуру апарата керування і тим самим скоротити потребу в управлінському персоналі;

підвищити загальну культуру керування;

установити постійний і безупинний взаємозв'язок даної системи керування з вищестоящої.

Для вирішення трьох головних завдань: збору і передачі інформації про керований об'єкт, її обробки і видачі керуючих впливів на об'єкт керування, автоматизовані системи керування виробничими об'єднаннями або підприємствами повинні мати і відповідну структуру. Завдяки правильно розробленій структурі даної системи і на її основі передбаченої організації повного комплексу розв'язуваних завдань керування можна припустити, що при АСКП усі питання керування виробничими об'єднаннями або підприємствами можуть вирішуватися автоматизовано.

Проте, незважаючи на єдині Дст АСКП, структури функціонуючих АСК промислових підприємств і виробничих об'єднань не однакові. Будучи прив'язаними до існуючих структур апарата керування, що базується на ручній обробці інформації, у ряді випадків структури АСКП об'єднують функціональні підсистеми і підсистеми забезпечення під одною ознакою і розглядаються як однорідні. У результаті створюється положення, при якому та сама вихідна інформація, що характеризує ті або інші процеси, що відбуваються, і явища, збирається різними службами для наступної обробки. При цьому одні розв'язувані системою завдання дублюються в різних підсистемах, а інші - узагалі не є предметом розгляду.

Усяка керуюча система звичайно вирішує наступні три головні завдання: збір і передачу інформації про керований об'єкт, її обробку і видачу керуючих впливів на об'єкт керування. Автоматизована або автоматична система керування автоматизує вирішення всіх цих завдань у визначеній послідовності і взаємозв'язку.

Автоматизована система керування (АСК) включає людську ланку в якості своєї органічної складової частини. Такі системи ще називають людино-машинними системами. У цих системах люди займаються постановкою і коректуванням цілей і критеріїв керування (вони можуть змінюватися при зміні умов); вносять творчі елементи в пошук найкращих шляхів досягнення цілей (змінюють застосовувану технологію або організацію); остаточно відбирають або приймають рішення з усієї сукупності виробляємих системою рішень і додають їм юридичну чинність; забезпечують систему такою первинною інформацією, збір котрої неможливо або нераціонально цілком автоматизувати.

Автоматизація керування вимагає значних капітальних вкладень, експлуатаційних витрат, витрат живої праці. Доцільність таких великих заходів вимагає доказів, що звичайно виконуються у виді розрахунків економічної ефективності.

Обгрунтування економічної ефективності автоматизації керування дозволяє вирішити не тільки це завдання, але і ряд інших:

• установити основні економічно ефективні напрямки автоматизації по окремим управлінським роботам;

• виявити можливий розмір річного економічного ефекту, забезпечуваного автоматизацією на конкретному підприємстві;

• визначити припустимий обcяг капітальних вкладень у систему автоматизованого керування на тому або іншому підприємстві;

• розрахувати термін окупності витрат на АСУ і порівняти його з установленими нормативами по відповідній галузі;

• виявити необхідність і доцільність витрат на створення і впровадження автоматизованої системи на кожному об'єкті;

• визначити вплив упровадження нової технології в керування виробництвом на техніко-економічні показники діяльності підприємства;

• вибрати економічно найбільш ефективний варіант АСУП у цілому;

• намітити черговість проведення робіт з автоматизації керування;

• порівняти економічну ефективність автоматизації керування з ефективністю інших заходів щодо нової техніки.

Промислова технологія SSADM була розроблена в 70-х роках у Великобританії. З 1984 р. стала обов'язковим галузевим стандартом для системних розробок, що фінансуються з бюджету. Згодом була прийнята як стандарт у країнах Європейської Співдружності(ЄС) та Японії. З 1994 року проводяться спроби її запровадження в країнах СНД.

Зараз використовується версія, цієї системи CASE Computer Aided Soft Ware Engenering (Проектування програмних засобів за допомогою комп'ютера).

Основними об'єктами проектування є інформаційні потоки. Методика проектування зводиться до створення каталогів, відбору об'єктів і встановленню між об'єктами оптимальних зв'язків. При розробці моделей складаних систем можна виділити 2 основних класи - каскадний і спіральний.

Стадії створення АСУП і зміст робіт визначені Держстандартом. На передпроєктній стадії замовник проводить організаційні заходи по підготовці об'єкта до обстеження і створення інформаційної бази, складає техніко-економічне обґрунтування і технічне завдання на розробку системи; розроблювач обстежить об'єкт, вибирає комплекс технічних засобів, а також разом із замовником визначає попередню економічну ефективність системи. На другій стадії розробляється технічний і робочий або техноробочий проект системи, налагоджуються програми і т.д. На третій стадії система здається спочатку в дослідну, а потім, після коректування документації, і в промислову експлуатацію.

Розробка проектно-технологічної й іншої документації на систему може здійснюватися різними організаціями. Зазначену документацію з доручення замовника (об'єкта) створюють організації – розроблювачі. Організацією - розроблювачем виступають науково-дослідні інститути, бюро і т.д. У ряді випадків розробку документації здійснює сам замовник або його обчислювальний центр і спеціально створений структурний підрозділ – відділ проектування системи.