Частина с\г в ВВП ЄС складає майже 3%, на сектор припадає 6% зайнятого роботоздатного населення ЄС. С\г являє собо. економічний сектор, де процес європейсбкої інтеграції є найбільш розвиненим. Оскількі с\г продукція країн ЄС недостатньо конкурентноздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для нац. виробників. В результаті здійснення узгодженої аграрної політики всі країни ЄС отримали можливість продавати свою продукцію за цінами, значно вищими за середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупок с\г продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки важ­ливим напрямком цієї політики стало стримання перевиробництва с\г продукції та підтримка дрібних фермерів.

Єдина аграрна політика - узгоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачання с\г за стабільними цінами, підвищення продуктивності с\г, підтримці життєвого рівня фермерів, розумного рівня роздрібних цін.

Завдання єдиної с\г політики: більша висока продуктивність с\г, гарантії відповідного життєвого рівня фермерів, ринкова стабілізація, забезпечення постачання і прийнятні ціни для споживачів.

Оскільки національна політика насамперед спрямована на передбачення й вирішення суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, сучасні політологи й соціологи постійно здійснюють теоретичні дослідження (особливо в багатонаціональних державах), які дають змогу визначити (переважно на прикладі СРСР) основні сфери виникнення суперечностей і конфліктів, пов'язаних із національними проблемами:

1. Відносини між центральними органами та республіками (землями, штатами, кантонами). Наприклад, лише на останньому етапі існування СРСР законодавчі акти, ухвалені вищими органами Литви, Латвії, Естонії, Азербайджану та Вірменії, було скасовано чи визнано недійсними в Москві. А республіки ігнорували союзні постанови, документи. Подібна ситуація простежується у відносинах Квебеку з канадським центральним урядом, Північної Ірландії — з англійським.

2. Відносини між союзними (автономними) республіками (штатами, кантонами). У колишньому СРСР національні проблеми призвели до загострення відносин між Азербайджаном і Вірменією, Узбекистаном і Киргизстаном, Росією та Україною. Напруженість у відносинах Азербайджану та Вірменії переросла у справжню війну.

Національна політика держав базується на трьох основних принципах: расизм, націоналізм і інтернаціоналізм.

Політику націоналізму поводили в минулому і проводять сьогодні багато федерацій світу. В період національно-визвольної боротьби ідеї націоналізму використовуються досить широко. Нерідко ці ідеї виступають як націонал-демократизм. Вирішивши, в якій мірі, внутрішні завдання, проблеми націоналізму втрачають свій вплив та значення. Так країни Західної Європи своєї національної інтеграції досягли давно.

За думкою французького політика і соціолога М.Догана, сьогодні вони знаходяться в постійній стадії формування. Ці країни ставлять за мету створити міцне національне співробітництво в галузі економіки, культури, соціального і політичного життя. Національна позиція кожного із Західне європейських держав по відношенню до інших країн Західної Європи перебуває в стані ерозії в тому плані, що проявляються більші якості основної характеристики громадянської культури.

Історія політичної партії Народний Рух України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в “Літітературній Україні” 16.02.1989).

У березні - вересні 1989 року - в більшості областей пройшли установчі конференції.

Установчий з’їзд - 8-10 вересня 1989р. у Києві під назвою “Народний Рух України за перебудову”.

У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань – від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів.

У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.

Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьо¬му зв'язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Люди конфлік¬тують з різних причин — економічних, політичних, соціальних, еколо¬гічних, моральних, релігійних, ідеологічних тощо. Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприє¬мцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінка¬ми, молодшим і старшим поколінням.

Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзви¬чайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.

Україна співпрацює з різними континентами світу. Серед них і Африка. Абсолютна більшість африканських країн визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами.

Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, Україна закуповує на міжнародних біржах. В цілому пряма торгівля України з Африкою не перевищувала за роки незалежності 2–3 відсотків загального обсягу товарообігу.

Засоби масової інформації: поняття, риси. У полі¬тичній системі демократичного суспільства засоби масової інфор¬мації (ЗМІ) відіграють важливу роль. Засоби ліасової інформації це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агенства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає ви¬користовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зво¬ротний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМІ с установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спе¬ціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

Політика як сфера суспільної діяльності найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв'язків між її суб'єктами. Політика є неможлива без опосередкованих форм спілкуван¬ня і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. У сучасному суспільстві ЗМІ все більше вис¬тупають не лише необхідною передавальною ланкою у складі механізмів політики, але й її творцем.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься “народ України”.

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними пов’язані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цівілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

Актуальність. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку держави і політичної системи і як наслідок повної нерозривності, адже в більшості випадків вони виступають як одне ціле.

Предмет дослідження. В даній курсовій роботі висвітленні основні терміни, що стосуються політичної системи суспільства: поняття політичної системи, ознаки, значення для суспільства, висвітлення ролі держави в політичній системі, а також класифікація основних складових політичної системи.

Методи аналізу. В основному в даній курсовій роботі, я використовував такі методи як порівняльно-правовий, логічний та ін.

На мою думку, для того, щоб аналізувати політичну систему суспільства, потрібно перша за все проаналізувати всі аспекти, що стосуються громадянського суспільства.

Невід’ємною частиною політичної системи сучасного демократичного суспільства є політичні партії.

Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного бага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.