Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передатні суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкуваніш суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю,, інтересами, почуттями та ііг.

У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування. М. І. Лісіпа окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморозумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — пізнавальні, ділові та особистісні.

Телефонна розмова - це надзвичайно поширений вид усного дистантного невiзуального спілкування. Співрозмовники не бачать один одного (відеотелефон ще не набув значного поширення), i тому з ycix невербальних засобів спілкування тут у розпорядженні мовця е лише неканонічні фонетичні знаки, паузи i мовчання. 3 огляду на відсутність підтримки мовлення жестами, поглядами, мімікою тощо воно істотно вiдрiзняcться вiд контактного усного спілкування.

Розглядаючи цивільні та кримінальні справи, суд зустрічається з різноманітними складними життєвими ситуаціями, які характеризуються: непередбаченою поведінкою учасників, заплутаністю вихідних даних про істинний перебіг подій, складністю емоційних станів задіяних осіб, довільним чи спонтанним наміром учасників судового процесу ввести суд в оману і т. ін. Справа ускладнюється тим, що часто кожна із сторін-учасниць впевнена у своїй правоті і наполягає на тому, що саме її дії відповідають букві і духу Закону, про зміст чи існування якого ця Сторона, можливо, навіть не мала уяви під час скоєння дій, які, зрештою, і призвели до судового процесу.

Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка.

Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умова середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти. Задовольняючи свої матеріальні ( органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльність, людини вивчає наука психологія.

Гра у "мовчанку" з боку американських та західноєвропейських дослідників історії "світової" психології щодо психології східноєвропейської була порушена, зокрема, польськими психологами. Юзеф П'єтер у 1972 році видав ґрунтовну працю з історії світової психології, зупинившись спеціально на досягненнях польської психології та почасти української.

У викладі історії психологічної думки П'єтер спирається переважно на праці психологів-класиків. Докладно розкриваються умови постання й розвитку психологічної науки, найважливіші чинники цього розвитку — соціальні та культурні.

Майже століття вчення Фрейда та його послідовників продовжує свій тріумфальний поступ. Старий і новий фрейдизм не лише виявився опорою багатьох психіатричних концепцій, але й активно інтерпретує психологію, історію культури, соціологію, філософію та інші галузі людського знання. Разом із цим психоаналіз залишається об'єктом критики представниками окремих наукових традицій.

Своєрідну історію мав фрейдизм як в усьому Радянському Союзі, так і в Україні, де він набув значного поширення у 20-х роках. На початку 30-х його було відкинуто зовсім. Проте, враховуючи гостру ідеологічну полеміку про шляхи розвитку гуманізму та про його принципи, критичний розгляд учення Фрейда не втрачав актуальності. Особливо це стосувалося спроб неофрейдизму дати тлумачення різним соціальним явищам.

Едмунд Гуссерль народився у Просніці (Моравія), помер у Фрайбурзі. В 1883 р. захистив дисертацію з математики. Був асистентом видатного математика Вейєрштрасса. Проте дослідницькі інтереси Гуссерля схиляють його до філософських проблем, пов'язаних із психологією. Досить довгий час Гуссерль перебував під впливом марбурзької школи неокантіанства, представники якої відмежовували теорію знання від суб'єктивно-психологічних передумов. Виходячи саме з них Гуссерль намагався побудувати нову філософію. Спершу він дійшов висновку про необхідність антипсихологізму. Познайомившись з працею чеського мислителя Б.Больцано "Науковчення", він виступив проти психологізму в побудові "чистої беззасновкової логіки.

Ідеї Дж.Таннера щодо характеристики конституції тіла у зв'язку з психічними особливостями людини викладені ним у колективній монографії "Біологія людини". Серед її авторів виступають також Дж.Гаррісон, Дж.Вайнер, Н.Барнікот. Сам Таннер у розділі "Ріст організму і конституція” виклав результати своїх пошуків, порівнюючи їх з дослідженнями інших авторів, що розробляли цю проблему. У зв'язку з конституціональним дозріванням було досліджено кореляції довжини і ваги тіла, розвитку зубів, зовнішньої форми тіла і статевого дозрівання.

Таннер вважає, що класифікація за допомогою факторного аналізу безпосередньо випливає із кількісного, вимірювального підходу до визначення будови тіла людини. Факторний аналіз тлумачиться Таннером як галузь багатобічного статистичного методу, яка використовується для зведення багатьох корелюючих між собою вимірювальних ознак до невеликої кількості головних факторів, що визначають основну долю мінливості первинних вимірювань. Таннер аналізує фактори облічні, які корелюють між собою, та ортогональні, або незалежні, які обираються дослідником виходячи з наукового завдання. Як вихідний пункт дослідження Таннер бере таблицю коефіцієнтів кореляцій для групи десяти або більше вимірювальних ознак.

Ранній дитячий аутизм — особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2—3 років в період першої вікової кризи.

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

В історії філософсько-етичної думки одне з визначальних місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляцій, завжди залишаючись при цьому глибоко життєвим питанням, що зачіпає долі людей загалом і кожної особистості зокрема. Адже людині доводиться постійно вибирати у відповідності з індивідуальними життєвими орієнтирами, коли об'єктивні обставини пропонують кілька варіантів учинку й треба віддати перевагу одному всупереч усій решті.