Кандидат філологічних наук, професор (2000). Професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (09.2000).

Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 р. в с.Вікторові, Галицького району, Івано-Франківській області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах , спеціальну - в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та літературному інституті в Москві.

Iгор Римарук — один з тих, хто захищає гідність сучасної української поезії. Шевченківська премія 2002 року в галузі літератури та нагорода Форуму книговидавців у Львові за збірку «Діва Обида» лише суспільно це означили.

Ігор Римарук народився 1958 р. Поет. Живе і працює у Києві. Віце-президент АУП. Автор трьох поетичних книжок: “Висока вода” (1984), “Упродовж снігопаду” (1988), “Нічні голоси” (1991), “Діва Обида” (1999). Упорядник антології “Вісімдесятники”. Один із чільних-модерністів “ґенерації 80-х років”. У своїх творах Римарук виступає в якості своєрідного “прихованого Верґілія”, Ductoris Patiens – проводиря, що сам потерпає від емоційного та харизматичного напруження своєї місії. Протестантська настанова творчості Римарука органічно поєднується з його присутністю у “Псах святого Юра”; в поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти “леґітимації”, охрестоматійнення неомодерних способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук – вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80 (Див. статтю ПМ-ДИСКУРС), який уособив фаховість та ерудовану інтеліґентність “вісімдесятників”.

“НАЙПОПУЛЯРНІША ПОСТАТЬ НА ГАЛИЦЬКОМУ ГРУНТІ...”

Звідки походить письменник, хто його батьки, де він навчався, працював, публікував свої твори? Це вперше відкриває для себе не тільки читач, а й дослідник, бо хоч про життя Б. Лепкого було написано чимало, але все це міститься у виданнях, донедавна майже недоступних.

Батьківщина Б. Лепкого — Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів — “Заспів”:

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля.

А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець, розташоване між містечками Гусятином і Копичинцями. Тут народився він 9 листопада 1872р. в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.

Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. "Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу", — пише В.Вернадський. Інший дослідник С.Бабушкін, роз­глядаючи проблему: "Що пов'язує простір і час у мис­тецтві?", наводить слова Ж.Гюйо: "Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уя­вите собі простір. Ви будете змушені розташувати пос­лідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне явище в одній точці лінії, інше — в другій. Одне слово, для то­го, щоб уявити собі час, ви викличете ряд просторових образів". Тому О.Ухтомський запроваджує в науковий обіг термін "хронотоп" на означення часопростору. Для світосприйняття художнього твору ним уперше ско­ристався М.Бахтін. На його думку, хронотоп — це "сут­тєвий взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі..." Злиття часопросторових прикмет "забезпечує естетично довершене цінніс­не пізнання людини й евіту".

Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі

Дух народу на дні його політичного упадку, в добу великої руїни своїх мрій і своєї величі, на роздоріжжях шляхів свойого призначення втілюється у постать мислителя й пророка. Розбещена відьма на царському престолі, одна з найбільше потворних машкар ідеї монгольського деспотизму, злославна Катерина II завершує ганебне й зрадницьке діло закріпощення України і остаточно припечатує його скасуванням Запоріжської Січі, цього останнього вогнища вільного козацького ордена лицарів.

Саме з козацького роду повстане цей великий мислитель і пророк, щоб, збудивши нарід до духового життя, сотворити можливість піднесення його святої, козацької борні за волю народу на найвищий рівень справи Духа, до висот космічної борні добра і зла, до визволення і проявлення своєї творчості.

Григорiй Михайлович Косинка (справжнє прiзвище — Стрiлець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селi Щербанiвка Обухiвського району Київської областi. Батьки — малоземельнi селяни — пробували одного разу полiпшити своє злиденне життя в далекосхiдних краях, але швидко повернулися назад до села i перебивались батькiвським пiдробiтком на цукровому заводi в сусiдньому селi Григорiвцi. Майбутнiй письменник змалку теж пiдробляв для сiм'ї, працюючи на панських економiях. Двокласну школу закiнчив у селi Красному Обухiвського району, де жив його дiд по матерi. Заохочував малого Григорiя до навчання особливо материн брат, у майбутньому — вiдомий прозаїк Калiстрат Анищенко.

О. Олесь літературний псевдонім Олександра Ивановича Кандиби народився 5 гридня 1878р. в містечку Білопілля на Сумщині По батьківський лінії його рід походив з чумаків по материнский з кріпаків . Батько Иван Федорович працював на рибних промыслах в Астрахани де й утопився у Возлі коли Сашкові виповнилося 11 р.І залишилась його мати Олександра Василівна , « з трьома дітьми і зтрьома карбованцями в кишені ». Як могла, прихиляла до дітей небо виховуючи у любові і добрі . В чотири роки Сашко уже вмів читать і незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезия Шевченкового « Кобзаря» . І рідному містечку навчався в початковій школі потім у двокласному училищі . Пятнадцятилитним юнаком Сашко вирушив з дому вступив до хліборобськоі школи у містечку Дергачі неподалік від Харькова. Навчався у хліборобській школі починає видавати рукописный журнал «Комета» , в якому друкує свої вірші писані російською та українською мовами. В одному з віршів цієї пори (« Моє благання» 1897р.). На жаль після хліборобської школи Олександр не мав права поступать до університету . І розуміючи це ,він ,ще навчаючись у школі , студією слов, янської мови - болгарську, сербську , польську . Ставши вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту незабаром через матеріальні нестатки залишає його 1903р. вступає до Харківського ветеринарного інституту.

О. Олесь літературний псевдонім Олександра Ивановича Кандиби народився 5 гридня 1878р. в містечку Білопілля на Сумщині По батьківський лінії його рід походив з чумаків по материнский з кріпаків . Батько Иван Федорович працював на рибних промыслах в Астрахани де й утопився у Возлі коли Сашкові виповнилося 11 р.І залишилась його мати Олександра Василівна , « з трьома дітьми і зтрьома карбованцями в кишені ». Як могла, прихиляла до дітей небо виховуючи у любові і добрі . В чотири роки Сашко уже вмів читать і незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезия Шевченкового « Кобзаря» . І рідному містечку навчався в початковій школі потім у двокласному училищі . Пятнадцятилитним юнаком Сашко вирушив з дому вступив до хліборобськоі школи у містечку Дергачі неподалік від Харькова. Навчався у хліборобській школі починає видавати рукописный журнал «Комета» , в якому друкує свої вірші писані російською та українською мовами. В одному з віршів цієї пори (« Моє благання» 1897р.). На жаль після хліборобської школи Олександр не мав права поступать до університету . І розуміючи це ,він ,ще навчаючись у школі , студією слов, янської мови - болгарську, сербську , польську . Ставши вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту незабаром через матеріальні нестатки залишає його 1903р. вступає до Харківського ветеринарного інституту.

Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково - у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського спілкування. Це було таїнство, присвячене якомусь богові, містичній сутності або обожненій особі - містерія. Так само називався і видовищний жанр, з якого у майбутньому проростали театральні системи.